Справедливість — відчуття, що починає їсти тебе зсередини сильніше, ніж будь-що інше. І цей ефект посилюється коли ти міг би щось зробити, мусив(!), проте не став. Колись так було з непримітним працівником складу будівельних матеріалів, який вирішив, що годі вже дивитися крізь пальці на лихо. Саме те рішення привело нас сюди, до логічного завершення таких історій. Але чи можливий у них щасливий фінал? Це ми й мали дізнатися у фільмі «Праведник 3. Остання глава».

Ця трилогія бойовиків є адаптацією однойменного серіалу 1980 року «The Equalizer», авторами якого стали Майкл Слоан і Річард Ліндгайм. В центрі сюжету стоїть Роберт МакКол — колишній оперативник військової розвідки, який попри намагання забути про минуле, все ж використовує старі навички для допомоги тим, хто потрапив у біду. Така собі «Команда А», тільки в одній особі.

То було колись. Зараз у нас час інший і Роберт МакКол також.

З перших кадрів ми опиняємося на острові Сицилія, де на одному з виноградників сталася бійня. Місцевий  кримінальний авторитет приїздить на власні володіння та бачить майже всіх своїх підопічних мертвими. (Ці кадри ми вже бачили у трейлері, де мова заходить про 9 секунд.) Далі відбувається класичний діалог головного героя та його супротивника, его якого заледве пролазить у двері та яке вилітає звідти за дев’ять секунд, щоправда, за допомогою кількох пострілів. 

Завершивши свій похід, Роберт МакКол (Дензел Вашингтон) з’ясовує, що він не один на винограднику — залишився ще один малий, якого привіз авторитет, і який сидів у машині весь цей час. Він вирішує відпустити малого, за що той дякує йому пострілом в спину.

На запитання: «Завершити завдання чи накласти на себе руки тут і зараз?» Роберт обирає перше й відправляється на материк. Там він продовжує свій шлях аж допоки не відключається та його не знаходить Г’ю Бонуччі (Еудженіо Мастрандреа) та не привозить у містечко Амальфі, що на півдні Італії. Тут його рятує та дозволяє пожити у себе місцевий лікар Енцо Арісіо (Ремо Джироне). 

Все йде непогано, місцеві люди дуже привітні й люб’язні. За кілька тижнів Роберт, тобто Роберто, стає своїм та знаходить втіху тихої гавані на старості літ. Поки одного разу в місто не приїздить банда самовпевнених горлорізів, що починає займатися рекетом. Цього наш герой терпіти не стане.

Паралельно з фізичним відновленням перед МакКолом постає ще одна проблема, що вдарила по ньому з новою силою. Він не може зрозуміти, чи добра він людина, чи ні. Про що Роберто й розповідає Енцо, коли той його запитує: «Ти хороший чи поганець?». Паралельно з внутрішньою боротьбою він робить дзвінок в ЦРУ й повідомляє одній блондинці (Дакоті Феннінг, її ми також бачили у трейлері) про виноградник на Сицилії.

Поки що безіменна агентка починає розслідування та розуміє, що це не просто авторитет, що відмиває гроші — він ще й торгує наркотиками у дуже великих масштабах, і купує їх хтось в Італії. В цей час в Неаполі банда горлорізів приїздить до будинку, де нас зустрічає ще більша купа поганців. Тут нас знайомлять з двома братами, що хочуть захопити узбережжя та влаштувати тут друге Монако. Хоча не так. Це хоче зробити Вінсент, старший брат, а молодший Марко так — сошка на побігеньках, яка насправді жадає значно більшого, ще й без жодного сімейного розподілу.

Тобто попереду нас чекатиме ціла низка багатосторонніх протистоянь, яка зрештою приведе нас до фірмового елементу цієї кіносерії — дуже мальовничої розправи сил справедливості над усім темним і злим, що є в цьому світі. Чи в цьому місті, тут вже з якого боку ви будете дивитися.

Для цього фільму Антуан Фукуа, режисер «Праведника 3», вибрав холодну палітру кольорів. Не знаю, що саме він хотів виділити, однак мушу сказати, що Італія, незалежно від того, які її міста показані (знімали фільм в Амальфі, Неаполі й Римі) виглядає просто неймовірно. Власне, як і містечко Амальфі. 

Невеличкі вулички, багаторівневі будинки, крамнички й ресторанчики — все відображено надзвичайно вдало. Особливо сподобався місцевий колорит, переданий упродовж усього фільму. Дуже приємна атмосфера, де ти буквально розумієш, чому МакКол так прикипів до цього місця і чому захотів залишитися там.

Також варто зазначити, що сцени «активності» головного героя залишилися на височезному рівні. Хореографія продумана й виконана дуже і дуже якісно. Хоча інколи виникає враження, що тут і там кілька кадрів підрізали. Можливо, це питання хронометражу, однак стверджувати не буду.

Непогано відіграні антагоністи. Чому непогано? Бо свою роль вони виконали — вас буде переповнювати бажання прибити обох ледь не в кожному кадрі, де вони присутні. Проблема в іншому: розкриті ці хлопці неповністю. За ними не стоїть ніякої історії — просто вискочка, який майже миттєво отримає те, на що заслуговує, і щось на подобі хрещеного батька з наполеонівськими планами й маніакальними нахилами. Все. Ні хто вони, ні що вони — просто ціль для зустрічі з праведником.

Та навіть лиходії не були такими поганими, як звук. Не звукове оформлення, до нього у мене питань немає — підібрано вдало, використано там, де треба. А от зведено не особливо якісно. Тут ти майже нічого не чуєш, а там лупить з усіх боків так, що недовго й оглухнути. Тому будьте готові, якщо підете в кіно.

А ще мені не вистачило сюжетного повороту. До останнього сидів та думав, що тут щось не так! Має бути ще щось! Невже скелет фільму став настільки прямолінійним та простим?.. На щастя, наприкінці «Праведник 3» має досить зворушливу сцену, яка красиво підводить до закінчення не лише цього фільму, а й усієї трилогії.

Завершувати буду ось так: «Праведник 3» — це дуже хороший фільм. Якоюсь мірою навіть сімейний, якщо вашим дітям 16+ років =) Не забувайте, що тут присутні бойові сцени і вони доволі відверті. Ні, серйозно, на тлі того чим займається головний герой, показують тихе та спокійне життя. Воно наповнене тільки світлими фарбами, сміхом і доброзичливістю, яких так прагне Роберто. А щоб це не відібрали, треба зробити роботу, якою би гидкою для нього вона не була.